Episode 2 - Under a starry sky

Episode 2 - Under a starry sky

­Dear all,

As an act of resistance against Russia's invasion of Ukraine, we converted our newsletter into a tool of resistance. We will send you a few stories that will help you discuss with your kids what is happening and celebrate three values that are close to our heart: freedom, peace, and justice.

Thanks to the work of some awesome volunteers from all over the world, each email will have the same story translated into Ukrainian and Italian. Just scroll down to read it in your favorite language.

Feel free to share this story with your friends: we need as many people as possible to know that what Putin is doing is wrong and that his evil propaganda can only go so far.

Stay rebel,
Francesca Cavallo & the Undercats team

------ 

🇬🇧 Under a starry sky

by Francesca Cavallo and Arianna G. Bonazzi

 

The day Vlad ordered his soldiers to go to Ukraine, he told them a big lie.

"You need to know," Vlad told his soldiers "That Ukrainian people need us, because Ukraine is ruled by Nazis, and Nazis are very bad, so everyone will be really happy to see you coming. They will give you flowers, steaming cups of tea, and freshly-baked doughnuts".

So the soldiers left, feeling happy and content.

In fact, every human being (even those who wear a uniform and harness a rifle as their job) wants to be welcomed with flowers, cups of tea, and doughnuts.

But as soon as they set foot in Ukraine, the soldiers understood that they wouldn’t get any doughnuts.

Ukrainian people didn't want them to be there at all.

On the morning of February 24th, Anastasiya's mother told her to pack the sleeping bag that she had sewn for the campsite.

Anastasiya replied: “But it's too cold to go camping!".

But the sleeping bag was not going to be used for camping. Anastasiya's family was going to hide in the woods because the Russian soldiers had started to make the streets and the houses burst like balloons.

Then, Anastasiya and her family excavated a hole in the ground, and they would all sleep together inside of it. After her little brother had fallen asleep, she asked her mother: "What's going on, mom?".

"We can't go back home, because bombs could fall on our heads".

"Are they coming from space?", Anastasiya asked while looking at the starry sky shining bright above them.

"No", her mother answered, "They are thrown by people".

"What kind of people?", asked an increasingly astonished Anastasya.

"People just like us.", replied her father. "However, those people have been told many lies”.

Her mother and father explained to Anastasiya that a very bad president named Vlad wanted to take Ukraine and that he had told his soldiers many lies to convince them to launch the bombs on their country.

Then, Anastasiya told them: "But you speak Russian too, it's a beautiful language. And when we visit my grandparents we eat Russian food, and it’s delicious. Sometimes grandma reads me Russian books, and those tales are beautiful too. It doesn't matter whether my bed and my toys are in Russia or in Ukraine, I just want to go home”.

Anastasiya's mother gently caressed her head and told her: "You're right. It doesn't matter if your bed or your toys are in Ukraine or in Russia. What matters the most is that they all are in a free country”.

"How do you know if a country is free?" asked Anastasiya’s little brother, who had just woken up because he had heard them talking.

Looking at her father's face shining under the moonlight, Anastasiya asked: "A free country is a country where citizens are not afraid, right?".

"That's right. This is why we are fighting. We want to be people who live without fear.", he answered.

"It's difficult not to be afraid when bombs are raining from the sky," whispered Anastasiya’s little brother while turning on his side and snuggling against their mom to feel a little less cold.

Translation by Simona Durzu


🇺🇦

У той день, коли Влад наказав своїм солдатам напасти на Україну, він сказав їм велику брехню.

«Ви повинні знати, — сказав Влад своїм бійцям, — що ми потрібні українському народу. Оскільки в Україні керують нацисти, нацисти дуже погані, тому всі будуть дуже раді вас бачити, як ви приїдете. Вони принесуть вам квіти, свіжоспечені пончики та гарячі чашки чаю».

І ось, всі щасливі, солдати поїхали.
Насправді, усі люди, навіть ті, хто носить уніформу та носить гвинтівку на роботу, хочуть, щоб їх вітали квітами, пампушками та чашками чаю.
Але як тільки вони ступили в Україну, солдати зрозуміли, що пончиків для них немає.
Український народ їх там не хотів.

Вранці 24 лютого мама Анастасії сказала підготувати спальник, який вона пошила для табору.
Анастасія відповіла: «А чи не захолодно для кемпінгу?»
Але спальний мішок був не для кемпінгу. Анастасія та її родина ховалися в лісі, бо російські солдати почали підривати вулиці та будинки, як повітряні кулі.

— Що відбувається, мамо? — запитала Анастасія у матері, коли її братик заснув у ямі, яку вони всі разом викопали, щоб спати.
«Ми не можемо повернутися додому, бо бомби можуть впасти на наші голови».
— Вони з космосу? — запитала Анастасія, дивлячись на зоряне небо, яке так світило над їхніми головами.
«Ні, — відповіла її мама, — їх кидають люди».
— А що за люди? — запитувала Анастасія все більше і більше здивовано.

"Люди на зразок нас." Її батько тоді відповів: «Люди, яким, однак, було сказано так багато неправди».
Мама й тато Анастасії пояснили їй, що дуже поганий президент на ім’я Влад хотів взяти Україну, і що він наговорив багато неправди своїм солдатам, щоб змусити їх скинути бомби на їхню країну.
Тоді Анастасія сказала : «Але ти ще й російською говориш, це прекрасна мова. А коли ми йдемо їсти до бабусь і дідусів, ми їмо російську їжу, дуже смачну їжу.

А бабуся іноді читає мені російські книжки, з цікавими розповідями. Мені не важливо, чи моє ліжко або іграшки в Росії чи в Україні, я просто хочу додому».
Тоді мама Анастасії погладила її по голові і сказала: «Ти права. Неважливо, ваше ліжко чи іграшки в Україні чи в Росії. Але важливо те, що вони у вільній країні».

«Як дізнатися, чи вільна країна?» У цей момент запитав молодший брат Анастасії, який прокинувся, почувши, як вони розмовляють.
«Вільна країна – це країна, де громадяни не бояться, чи не так?» — запитала Анастасія, дивлячись на місячне обличчя свого батька.

"Це вірно. Це те, за що ми боремося. Ми хочемо бути людьми, які живуть без страху». Він відповів їй.
«Важко не боятися, коли з неба падають бомби», – прошепотів молодший брат Анастасії, лягнувши на бік і обійнявши маму, щоб менше відчувати холод.

Translation by Julia Ivahnyuk

🇮🇹

Il giorno in cui Vlad ordinò ai suoi soldati di andare in Ucraina, gli disse una grandissima bugia.

“Dovete sapere,” disse Vlad ai suoi soldati “che il popolo Ucraino ha bisogno di noi. Perché l’Ucraina è governata dai nazisti, i nazisti sono molto cattivi, quindi tutti saranno davvero contenti di vedervi arrivare. Vi porteranno fiori, ciambelline appena sfornate e tazze fumanti di tè.”

E così, tutti contenti, i soldati erano partiti.

Tutti gli umani, infatti, anche quelli che indossano una divisa e imbracciano un fucile per lavoro, vogliono essere accolti con fiori, ciambelline e tazze di tè.

Ma non appena misero piede in Ucraina, i soldati capirono che non c’erano ciambelline per loro.

Il popolo ucraino non li voleva lì.

La mattina del 24 Febbraio, la mamma di Anastasiya le disse di preparare il sacco a pelo che le aveva cucito per il campeggio.

Anastasiya le rispose: “Ma non fa troppo freddo per il campeggio?”

Ma il sacco a pelo non era per andare in campeggio. Anastasiya e la sua famiglia stavano andando a nascondersi nel bosco perché i soldati russi avevano iniziato a far scoppiare le strade e le case come palloncini.

“Che cosa sta succedendo, mamma?” Aveva chiesto Anastasiya a sua madre quando il suo fratellino si era addormentato in una buca nel terreno che avevano scavato tutti insieme per dormirci dentro.

“Non possiamo tornare a casa, perché possono caderci in testa delle bombe”.

“Vengono dallo spazio?” Aveva chiesto Anastasiya guardando il cielo stellato che era così splendente sopra le loro teste.

“No,” le aveva risposto sua mamma “le lanciano le persone”.

“E che tipo di persone?” Aveva chiesto Anastasiya sempre più stupita.

“Persone come noi.” Aveva risposto suo padre a quel punto “Persone alle quali, però, sono state raccontate tante bugie.”

La mamma e il papà di Anastasiya le avevano spiegato che un Presidente molto cattivo di nome Vlad voleva prendersi l’Ucraina, e che aveva detto tante bugie ai suoi soldati per convincerli a lanciare bombe sul loro Paese.

Allora, Anastasiya gli aveva detto: “Ma voi parlate anche russo, è una bellissima lingua. E quando andiamo a mangiare dai nonni, mangiamo cibo russo, un cibo delizioso. E la nonna mi legge a volte dei libri russi, con storie bellissime. A me non importa se il mio letto, e i miei giocattoli si trovano in Russia o in Ucraina, io voglio solo tornare a casa.”

La mamma di Anastasiya allora le aveva fatto una carezza sulla testa e le aveva detto: “Hai ragione. Non importa se il tuo letto o i tuoi giochi siano in Ucraina, o in Russia. Quello che importa, però, è che siano in un Paese libero.”

“Come si fa a capire se un Paese è libero?” Aveva chiesto a quel punto il fratellino di Anastasiya che si era svegliato sentendoli chiacchierare.

“Un Paese libero è un Paese in cui i cittadini non hanno paura, vero?” Aveva chiesto Anastasiya guardando il volto di suo padre illuminato dalla luna.

“Proprio così. È per questo che stiamo combattendo. Vogliamo essere un popolo che vive senza paura.” Le aveva risposto lui.

“È difficile non avere paura, quando dal cielo piovono le bombe” aveva sussurrato il fratellino di Anastasiya mettendosi sul fianco e stringendosi a sua mamma per sentire meno il freddo.

---­
Share this story with your friends and family.
If this story was shared with you, subscribe here and get the other tales of resistance in your inbox.

#FREEUKRAINE

PS: If you want to volunteer to translate one of the next stories in Russian or Ukrainian, reach us at hello@undercats.media and let us know. 

---

To receive these stories leave your name and email below.

Leave a comment

Please note, comments need to be approved before they are published.